Чи можна в Данії розслабитись, якщо ти не датчанин?

Обмовку про датчан я зробила тільки через те, що датчани в принципі не напружуються. Тому вони ніколи не задумуються про розслабон. А в мене був складний тиждень, наприклад, і я захотіла відпочити.

В моєму ідеальному світі п’ятничний відпочинок виглядає приблизно так: я, приємні люди, затишне місце, низенькі м’які диванчики, в які сідаєш і прямо провалюєшся. Неголосно грає лаунж, чіл аут або амбієнт, можна компіляції Будда Бара або Кафе Дель Мар, або якісні хаус мікси на східну музику. Освітлення – м’яка напівтемрява – матові плафони під стелею, або свічки, ну вы понимаете о чем я. Солодкий і терпкий аромат кальянчика, ну і сам кальянчик, звичайно. Якийсь приємний лонг, ну або вінчик. Філософські розмови про вічне.

 

Tall Shiva Hookah Lounge

 

Описана вище картинка почала малюватися в голові приблизно з третьої години дня минулої п’ятниці, і вже о п’ятій я стенографувала два типа повідомлень в ФБ – з одного боку “Hey people what do you think of smoking shisha tonight”, а з іншого розпитувала в Махера, знайомого тунісця-репера, про відповідні злачні місця в Оденсе. І от я йому так і сказала, давай найкраще місце, ціна неважлива, хочу низькі диванчики і чіл. Ну він сказав, о, раз так, то тобі сподобається нєкє мєсто під назвою Babylon. Вавілон так Вавілон, подумала я.

На аферу зголосилося аж 3 людини, бо всі постійно думали, що я підбиваю їх на щось нелегальне, і кидали у відповідь картинки з білими доріжками. В результаті, зі мною були дві датчанки, які ніколи не курили кальянчик в якихось закладах в Оденсе, і Маруан, мій друг з Тунісу, який в принципі ніколи не курив. Компашка – те що треба, подумала я, але філософські, чи принаймні соціально-політичні розмови вони потягнуть.

Коли ми підійшли до Вавілона, дівчата боялись заходити. Через вікна було видно густий смог, гриміла брутальна репчина, а саме мєстєчко виглядало як притон. Але я була налаштована рішуче, і сміливо пихнула двері в невідоме.

11051011_10206123412947003_1185222881_n

Отож моє ідеальне лаунж місце того вечора виглядало наступним чином: непошпакльоване приміщення на дві кімнати, відкритий вхід в підвал, біля якого стояли мішки з цементом і купки будматеріалу. У Вавілоні не було жодної дівчини крім нас трьох і офіціантки. Більше того, у Вавілоні не було більше білих людей, крім нас трьох. Чувачки в реперських штанах і кєпарях курили кальян, говорили про своє вічне, хавали реп. По периметру під стінами були низькі диванчики, так, але то були блін тверді низькі тапчани, на яких розслабон не приходив. Я не здавалась.

“А забацайте нам кальянчик” – говорю я офіціантці. – “І що тут у вас є, так сказать, уіпіть?”

“Well you can have tea, or milkshake, RedBull or soda”.

“Мені здається, ви мене не зрозуміли. Я хочу уіпіть!”

“We don’t have alcohol here” – сказала вона мені так, ніби я не доганяю щось очевидне.

Крім того, що в Вавілоні вам не плеснут чего-нибудь покрепче, вам також і не додадуть молочка у водичку. Коли я спитала кальянщика про молочко, він взагалі довго не міг зрозуміти, що я маю на увазі.

“Ю ед мілк ту вотер, єс єс, енд зе тейст бікамс софтер” – намагалась я достукатись до його свідомості.

“Ві донт хев мілк хіар” – отрезал он.

Я замовила молочний коктель, ну а що робити, мені ж завтра не треба на пари вставати, щоб я цмулила РедБул. Народ впивався чорним чаєм. Кальянчик був непоганий перші 15 хвилин, потім тютюн різко перегорів, і той шлак більше не можна було втягувати в легені.

Так от, навколо нас сиділи чоткі чєли в чорном, мило затягувались рожевими молочними коктелями з трубочок і потягували свої шіші. В моїй голові відбувалися multiple thinking processes, логічні лінії прорізали плутанину когнітивних дисонансів.

11063345_10206126515744571_930639908_n

Як же класно в Україні, думала я, ми можемо сидіти в приміщенні, де одночасно їдять японські суші, італійську піцу, курять кальян, запивають шотами, і ніхто не задумується про те, що всі ці речі несумісні. Я не кажу, що такі заклади – ознака хорошого смаку в того, хто їх придумав. Але сам факт, що ми не запарюємось на рахунок походження речей, а прото міксуємо їх разом, бо це смачно/приємно, і взагалі, чому б ні, мене тішить. Бо що ж може бути круче, ніж затягнутись кальянчиком і запити це все винцем.

Історично, кальян (який прийшов до нас з Близького Сходу і країн Північної Африки ) не сумісний з пойлом, як ви розумієте, тому що іслам забороняє алкоголь. Тому всі ісламські країни мають сильно розвинену культуру куріння, в той час як географічна Європа вгашується алкоголем, бо можна, і є з чого робити. Історично, датчанам продають алкоголь з 16 років, тому вони думають, що вони багато п’ють (на самом дєлє, вони, як і всі європейці, п’ють багато в плані об’єму рідини, а не в плані насиченості рідини алкоголем, і думають, що пойлечко з 16% алкоголю, налите в чарочку – це шот, мвахаха). Датчани звикли “розслаблятися” кількома літрами пива за вечір, і їм в голову не прийде створити заклад, в якому можна і пити, і курити кальян. І взагалі, датчани майже не палять.

Я тішилася з того, як же класно (може і тупо, але що з того) ми в Україні вміємо міксувати культури. І як же в нас відсутні заклади, де збираються тільки чорні, чи тільки латіноси, чи тільки китайці. В нас всі тусуються з усіма, і гетто, в якому б жили тільки представники якоїсь раси, національності, чи релігії в нас теж нема. Це, звичайно, не лише заслуга нашого відкритого менталітету (ну я особисто вважаю, що він в нас такий), до нас просто масово не з’їжджаються біженці з Африки, бо там теж нема дурних. Але такі розклади створюють прекрасні умови для розвитку глобалізованої культури в середині України імхо.

Я в той вечір явно не розслабилась, не покурила нормальний кальян і не послухала якісний чіл. Виходили ми з Вавілона під “Шейк зет ес фор мі” Емінема. Але на душі було радісно, бо ми ж таки кращі, а значить, в нас все буде добре 🙂

Advertisements
Standard